Автор:
.jpg)
Внесення невиважених змін до Кримінального процесуального кодексу іноді вкрай негативно позначається на узгодженості його норм. Й одна із таких практичних проблем виникла у сфері досудового розслідування кримінальних проступків.
«Правки Лозового»
Насамперед мова йде про обов’язок слідчого, прокурора або дізнавача закрити кримінальне провадження у зв’язку зі спливом строку досудового розслідування з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Так, законом «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII, яким реалізовано так звані правки Лозового, внесено зміни до редакції ст.219 КПК. Зокрема, в абз.2 ч.1 ст.219 цього кодексу передбачалось, що у провадженні щодо кримінального проступку строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру становить 6 місяців. Тобто у разі неповідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку протягом 6 місяців з моменту внесення відомостей до ЄРДР дізнавач був зобов’язаний прийняти рішення про закриття провадження.
Законом від 4.10.2019 №2617-VIII змінено редакцію вказаної статті, ч.2 якої встановлює строки досудового розслідування, що обчислюються з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру у скоєнні нетяжких злочинів, а також тяжких або особливо тяжких, які становлять 12 та 18 місяців відповідно.
1.07.2020 набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №2617-VIII, яким реалізовано механізм досудового розслідування кримінальних проступків. Під час розроблення відповідного законопроекту планувалось частково повернути строки (редакцію ст.219 КПК), які діяли до прийняття закону №2147-VIII. При цьому одночасно напрацьовувались положення, якими планувалося частково прибрати «правки Лозового». Згодом вони були реалізовані у проекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» (№1009). Він передбачав повернути редакцію ст.219 КПК, що існувала до внесення змін законом №2147-VIII. Однак під час голосування в другому читанні та в цілому зазначені зміни не були підтримані більшістю народних депутатів.
Прогалина в обов’язку
Так, ч.2 ст.219 КПК передбачає, що строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру становить: 12 місяців — у провадженні щодо нетяжкого злочину; 18 місяців — у провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Отже, сьогодні у ст.219 КПК відсутні норми, які б регламентували обов’язок слідчого, дізнавача або прокурора закрити провадження щодо кримінального проступку, в якому жодній особі не повідомлено про підозру. Це є серйозною прогалиною, яка призводить до порушення таких загальних засад кримінального провадження, як верховенство права та рівність перед законом і судом.
Словом, у зв’язку з недосконалою роботою законодавця склалася ситуація, за якої у провадженнях щодо кримінальних правопорушень невеликої та середньої тяжкості передбачений максимальний строк досудового розслідування до моменту повідомлення особі про підозру, а щодо кримінальних проступків — ні. Таким чином, особи, стосовно яких розслідуються провадження щодо кримінальних проступків, не мають реальної можливості вимагати закриття такого провадження, яке нібито триває, але підозра не оголошується.
Теоретично у таких ситуаціях та правових колізіях на допомогу приходить аналогія закону, закріплена в ч.6 ст.9 КПК, де вказано, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч.1 ст.7 КПК.
Аналогію закону слід застосовувати для належного захисту прав людини, враховуючи, що для більш тяжких кримінальних правопорушень законодавством передбачено обов’язок закриття провадження у випадку закінчення строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, а для кримінальних проступків такий обов’язок відсутній.
Позитивна практика
Окрему увагу привертає ч.2 ст.298 КПК, якою встановлено, що досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим кодексом, з урахуванням положень цієї глави, що визначає обов’язок слідчого, прокурора або дізнавача при здійсненні досудового розслідування або процесуального керівництва щодо кримінальних проступків враховувати положення законодавства, передбаченого для розслідування злочинів будь-якого виду. Чинним законодавством, а саме — абз.2 п.10 ч.1 ст.284 КПК, передбачено не право, а обов’язок слідчого, прокурора й дізнавача закрити провадження у разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. Отже, ще одна норма КПК опосередковано свідчить про обов’язок закриття провадження щодо кримінального проступку у випадку спливу строку, встановленого ст.219 КПК.
Судова практика, що склалася стосовно цього питання, підтверджує правильність такої позиції. Так, судді, в тому числі й апеляційної інстанції, посилаючись на ст.219 КПК, фактично прирівнюють кримінальні проступки до нетяжких злочинів з метою визнання спливу 12-місячного строку досудового розслідування підставою, яка встановлює обов’язок слідчого, прокурора або дізнавача закрити провадження (див., наприклад, ухвалу Київського апеляційного суду від 30.09.2020 у справі №11-сс/824/4598/2020).
Отже, можна дійти висновку, що фактично всіма нормами, які регулюють здійснення досудового розслідування кримінальних проступків, передбачені однакові правила нарівні із злочинами. Зокрема, закріплено обов’язок саме дізнавача закрити кримінальне провадження. Утім, сама лише відсутність у ч.2 ст.219 КПК чітко прописаного строку досудового розслідування кримінальних проступків дає дізнавачам (слідчим чи прокурорам) можливість не закривати такі провадження, що є вочевидь несправедливим. Проте позитивною є судова практика з цього питання, яка за таких умов має певне вирішальне значення у питанні захисту прав та законних інтересів особи, стосовно якої здійснюється досудове розслідування без повідомлення про підозру.