Витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов’язаними з розглядом справи в контексті приписів стст.124, 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу.
Такої думки дотримується об’єднана палата Касаційного господарського суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку КЦС, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц, інформує «Закон і Бізнес».
У справі №921/357/20 за позовом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» приватний виконавець звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат у розмірі майже 170 млн грн.
Предметом касаційного оскарження була додаткова ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі, згідно з якими частково задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду судом скарги на дії приватного виконавця, а саме витрат на професійну правничу допомогу.
В ухвалі ОП КГС від 16.08.2024 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.344 ГПК зазначено, що судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
У даному випадку, зауважила ОП КГС, правовідносини з розподілу витрат, пов’язаних з розглядом скарги є врегульованими спеціальними нормами, які містяться у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (стст.343—344 ГПК) з огляду на спеціальну правосуб’єктність приватного (державного) виконавця у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Покладення судових витрат, пов’язаних з розглядом скарги на заявника є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні його скарги (у разі встановлення судом необґрунтованості скарги згідно з приписами ст.343 ГПК).
Приватний виконавець згідно з приписами стст.41, 45 ГПК не є стороною в судовому процесі та не входить до складу як безпосередніх учасників справи позовного провадження, так й інших учасників судового процесу.
Виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, тому витрати виконавчого провадження не є автоматично судовими витратами, пов’язаними з розглядом справи в контексті приписів стст.124, 126, 129, 130 ГПК.
З огляду на це, ОП КГС вважає за необхідне відступити від висновку КЦС, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі №308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов’язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність виконавця під час виконання судового рішення.