04 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №522/8802/17 скасував ухвалу апеляційного суду, який помилково дійшов висновку, що ухвалу суду про відмову у задоволенні подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Відділ державної виконавчої служби звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа через ухилення нею від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням.
Районний суд залишив подання без задоволення.
Апеляційний суд апеляційну скаргу стягувача повернув до районного суду з тих мотивів, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не належить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, визначеного ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Розглянувши касаційну скаргу стягувача, Верховний Суд вказав, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України – це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема, виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
Також Верховний Суд нагадав, що у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 р. у справі №752/1016/17 сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв’язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Тлумачення п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, з поданням про ухвалення якого звернувся відділ державної виконавчої служби до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.
У зв’язку з цим ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2020 р. у справі №488/926/16-ц; від 21 жовтня 2020 р. в справі №295/6031/18; від 03 березня 2021 р. в справі №522/16061/18.
У цій справі суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.