Тільки закон може визначати злочин і передбачати покарання, і він не повинен тлумачитися на шкоду обвинуваченому, наприклад, за аналогією. Такий висновок зробив ВС в постанові №759 / 17070/18, текст якого друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 липня 2021 року м.Київ №759/17070/18
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — БУЛЕЙКО О.Л.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., ФОМІНА С.Б. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гапона О.Є., який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26.01.2021 в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №*08171, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянки України, уродженки м.Прилуки Чернігівської області, зареєстрованої за Адресою 1, проживаючої за Адресою 2, маючої на утриманні малолітню доньку Інформація 2, раніше не судимої, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 Кримінального кодексу.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 4.11.2020 Особу 1 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК, та призначено покарання за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК у вигляді обмеження волі на 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням, з встановленням іспитового строку на 1 рік.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК покладено на Особу 1 такі обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Ухвалою КАС від 26.01.2021 вирок Святошинського райсуду від 4.11.2020 щодо Особи 1 залишено без змін.
Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 10.10.2018 приблизно о 13:30, знаходячись у приміщенні гіпермаркету «Ашан», та проходячи вздовж торгівельних рядів, вважаючи, що за її діями ніхто з оточуючих не спостерігає, з метою таємного викрадення та подальшого обернення на свою користь чужого майна, взяла з торгових полиць товар на загальну суму 2302 грн. 95 коп. без ПДВ, який заховала під одяг та до сумки з якою прийшла до гіпермаркету.
Після цього, не оплативши зазначений товар,
Особа 1, пройшла лінію каси гіпермаркету «Ашан» та прослідувала до виходу, однак довести свій протиправний умисел до кінця не змогла з причин, що не залежали від її волі, оскільки була затримана працівниками охорони гіпермаркету «Ашан» разом з наявним при ній неоплаченим чужим майном.
Таким чином, Особа 1 вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК, а саме: закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Гапон О.Є. просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просила касаційну скаргу сторони обвинувачення задовольнити у повному обсязі, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду. Захисник Остапенко С.В. надіслав клопотання до Суду про здійснення письмового провадження в порядку ст.435 Кримінального процесуального кодексу за його відсутності <…>.
Мотиви Суду
Вироком суду першої інстанції Особу 1 визнано винуватою у вчиненні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК.
Згідно з ч.2 ст.4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до приписів частин 1, 3 ст.5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Як слідує із матеріалів кримінального провадження, проступок, передбачений частиною ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК Особа 1 вчинила 10.10.2018, а законної сили вирок, ухвалений стосовно неї, набрав 26.01.2021.
У редакції закону про кримінальну відповідальність станом на 6.10.2018 передбачено, що за таємне викрадення чужого майна (крадіжку) може бути призначене покарання у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від 80 до 240 год., або виправних робіт на строк до 2 років, або арешту на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років.
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 №2617-VIII, який набрав чинності 1.07.2020, було внесено зміни до ст.185 КК, зокрема, слова «або позбавленням волі на строк до 3 років» замінено словами «або обмеженням волі на строк до 5 років».
Вироком суду Особу 1 засуджено за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік із подальшим застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.
Загальні засади призначення покарання визначають критерії, яких повинен дотримуватись суд при призначенні покарання.
У ч.1 ст.65 КК встановлено, що суд, призначаючи покарання, зобов’язаний насамперед виходити з санкції статті (санкції частини статті) «Особливої частини» КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця норма кримінального закону є імперативною і тому суд не має права ігнорувати її при призначенні покарання. Зазначене узгоджується з правовою позицією ВC, викладеною в постанові від 23.04.2020 у справі №566/1387/18.
Статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.
Європейський суд з прав людини в справі «Рубан проти України» (заява №8927/11) наголосив, що ст.7 конвенції не обмежується забороною ретроспективного застосування кримінального закону до покарання обвинуваченого: вона також включає в більш загальному плані принцип, згідно з яким тільки закон може визначати злочин і передбачати покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege), і принцип, згідно з яким кримінальний закон не повинен тлумачитися на шкоду обвинуваченому, наприклад, за аналогією.
Крім того, призначаючи покарання, суд має врахувати вимоги розд.Х КК щодо покарання та його видів, насамперед ст.61 КК, згідно з частиною третьою якої обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю І і ІІ групи.
Таким чином, допущені судом апеляційної інстанції порушення є істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищевикладене та належно перевірити доводи апеляційної скарги та надати висновкам суду першої інстанції оцінку із урахуванням усіх обставин кримінального провадження.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора Гапона О.Є. задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 26.01.2021 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.