29 вересня 2025 року народний депутат Олександр Юрченко зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №14085 — «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо необхідності повідомлення особи про зміну раніше повідомленої підозри за умови виділення матеріалів кримінального провадження».
Задум законопроєкту — правильний: забезпечити право підозрюваного бути належним чином поінформованим про нове або змінене повідомлення про підозру, якщо матеріали кримінального провадження виділено в окреме провадження. Однак текст документа, попри позитивну ідею, містить технічні, лексичні й концептуальні помилки, які можуть лише посилити правову невизначеність у процесі досудового розслідування.
Як є зараз
Відповідно до статті 217 КПК України, матеріали досудового розслідування можуть бути виділені в окреме провадження, якщо:
-
одна особа підозрюється у кількох кримінальних правопорушеннях, або
-
кілька осіб підозрюються у спільному злочині.
Нині КПК не містить імперативної норми, яка б зобов’язувала орган досудового розслідування вручати нове повідомлення про підозру саме через факт виділення провадження. Відповідно, жодного процесуального обов’язку повторно повідомляти особу про зміну підозри у межах нового (виділеного) провадження — немає.
Що пропонує законопроєкт
Автор пропонує внести зміни до статті 276 КПК, встановивши, що у випадку виділення матеріалів у нове провадження особі має бути вручено нове повідомлення про підозру або повідомлення про її зміну. Таким чином, законопроєкт намагається забезпечити прозорість процесу для підозрюваних і надати їм змогу точно знати, у якому кримінальному провадженні вони фігурують.
Однак у запропонованій редакції документ містить помилки, які не дозволяють реалізувати мету в повному обсязі:
-
у назві закону пропущено слово «підозри»;
-
у тексті законопроєкту відсутнє слово «передбаченому» у формулюванні пункту 4 частини першої статті 276 КПК;
-
а головне — обмеження дії норми лише випадками виділення матеріалів досудового розслідування створює правову асиметрію.
У чому головна проблема
Прокурор має виключне право приймати рішення про виділення матеріалів досудового розслідування (ч. 3 ст. 217 КПК), і такі рішення не підлягають оскарженню.
На практиці це нерідко стає підґрунтям для зловживань: прокурори виділяють матеріали щодо «невстановлених осіб», створюючи нові провадження, де відсутня можливість для сторони захисту використовувати потенційно виправдовувальні докази.
Така практика суперечить вимогам ч. 2 ст. 9 КПК, яка зобов’язує прокурора всебічно та неупереджено досліджувати обставини справи, а також ч. 5 ст. 223 КПК, де прямо вказано обов’язок долучати до матеріалів усі докази, що можуть свідчити про невинуватість підозрюваного.
Перед відкриттям матеріалів стороні захисту (ст. 290 КПК) прокурори часто виділяють окремо ті матеріали, які не бажають відкривати, — прикриваючись таємницею досудового розслідування. У результаті сторона захисту позбавляється доступу до доказів, що можуть спростувати підозру.
Що законопроєкт не враховує
Законопроєкт не охоплює іншу типову ситуацію — об’єднання кримінальних проваджень. Коли кілька розслідувань об’єднуються, номер провадження у ЄРДР змінюється, але норма про обов’язкове повідомлення особи про нову підозру у такому випадку — відсутня. У результаті сторона захисту часто навіть не знає, що провадження, у якому було вручено повідомлення про підозру, має інший номер, і може бути фактично відсторонена від процесу.
Що варто змінити
Законопроєкт потребує глибокого доопрацювання. Насамперед — для усунення лексичних помилок і врегулювання:
-
процедури повідомлення особи про підозру як при виділенні, так і при об’єднанні матеріалів досудового розслідування;
-
обов’язку прокурора надавати стороні захисту копії всіх матеріалів, які залишаються у первісному провадженні, — з правом їх розголошення лише в межах судового розгляду;
-
механізму контролю за законністю виділення матеріалів, аби запобігти маніпуляціям і приховуванню доказів.
Висновок
Попри позитивну ідею — підвищення інформованості підозрюваних і зміцнення гарантій їхнього права на захист — законопроєкт №14085 у нинішньому вигляді не забезпечує правової визначеності. Його прийняття без доопрацювання може не тільки не виправити існуючі прогалини, але й створити нові колізії у сфері кримінального процесу.