Про відновлення військових судів, практику Верховного Суду щодо форс-мажору та істотної зміни обставин, у справах про поділ спільного майна подружжя, у спадкових відносинах, удосконалення Кодексу суддівської етики розповіли судді Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук і Ольга Ступак, судді ВС у Касаційному господарському суді Єгор Краснов і Олена Кібенко та суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Петров на ХІІ Міжнародному судовому форумі.
Олег Ткачук зосередився на питанні щодо необхідності відновлення військових судів. Він зазначив, що в січні цього року Президент України в одному з інтерв’ю повідомив, що службу в лавах ЗСУ проходить близько 880 тис. осіб. Доповідач зауважив, що у сфері військових правовідносин діють десятки тисяч нормативних актів, які повинні застосовуватися особами, компетентними в питаннях військового права. Інакше не буде кваліфікованого захисту та судового розгляду.
Українські суди досить якісно розглядають такі справи, але агресивна війна, яку росія протягом десяти років веде в Україні, бойові та небойові втрати особового складу Української армії демонструють нагальну потребу підвищення рівня боєготовності і боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, посилення військової дисципліни і, водночас, гарантій соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Позитивний вплив на вирішення вказаних питань здатні здійснити органи військової юстиції.
Військові суди України можуть стати основою для формування спеціальних юрисдикційних національних і міжнародних органів щодо покарання винних у військових злочинах, вчинених російською армією, зокрема масових вбивств мирного населення.
Особливої ваги набувають питання забезпечення правосуддя у ЗСУ в умовах продемонстрованої Україною євроінтеграції та кроків щодо вступу в НАТО. Військові суди успішно функціонують майже у 40 країнах світу й у всіх країнах Північноатлантичного альянсу.
Військові суди здатні забезпечити належний судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів на передньому краї в умовах бойових дій та дотримання належного рівня секретності і військової таємниці, захисту тих людей, які не можуть звернутися до інших національних судів через військові дії.
Запровадження військових судів у судову систему має здійснюватися в повній відповідності до Конституції України і чинних законів України. Формування військових судів можливо здійснити протягом короткого строку, згідно зі ст. 128 Конституції України, без проведення тривалих конкурсних процедур.
Єгор Краснов, який обіймає посаду голови Комітету Ради суддів України з питань дотримання етичних норм запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів, розповів про зміни до Кодексу суддівської етики, напрацьовані відповідною робочою групою. До цієї групи увійшли представники не лише РСУ, але і ВС, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, судді апеляційних та місцевих судів і судді у відставці.
Доповідач зазначив, що робоча група обрала шлях не надмірної деталізації Кодексу суддівської етики, а лише оновлення та осучаснення його існуючих статей з можливістю подальшого тлумачення його положень. Таким чином, Кодекс залишатиметься більш універсальним.
Кодекс суддівської етики поділено на три частини: загальні положення, поведінка судді під час здійснення правосуддя та поза залою судових засідань. Єгор Краснов зауважив, що Кодекс – це певні добровільні додаткові зобов’язання (обмеження), які приймають на себе судді, складаючи присягу.
Суддя розповів, що зараз тривають дискусії щодо чотирьох питань. Зокрема, ст. 4 зазначеного Кодексу не відповідає Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому необхідно внести до неї зміни. Робоча група надіслала відповідні пропозиції всім апеляційним судам і органам суддівського управління, а рішення прийматиме з’їзд суддів України.
Також до робочої групи надійшли пропозиції щодо оновлення ст. 12 Кодексу суддівської етики. Єгор Краснов детально їх проаналізував.
Робоча група запропонувала включити додатково до Кодексу лише одну статтю – про обов’язок судді сумлінно та відповідально виконувати обв’язки, які не пов’язані зі здійсненням правосуддя. Ідеться про участь у суддівському самоврядуванні, наприклад зборах суддів чи з’їзді суддів України тощо.
Останнє досить складне для врегулювання питання – участь суддів у соціальних мережах. На жаль, досвіду регулювання цього питання в інших країнах, який можна було б адаптувати до українських реалій, немає. Однак робоча група розробила певні пропозиції змін до Кодексу суддівської етики щодо цього питання.
Ольга Ступак розповіла про ключові висновки ВП ВС у справах про поділ спільного майна подружжя. Вона зазначила про сплеск кількості сімейних спорів під час війни і що в більшості випадків вони стосуються інтересів дітей. Відповідно, зростає й кількість спорів про поділ майна подружжя. Доповідачка висловила сподівання на розвиток позасудових способів врегулювання спорів, оскільки, ймовірно, кількість сімейних спорів буде зростати.
Вона звернула увагу на постанову ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц щодо встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ спільного сумісного майна.
Основне питання в цій справі: чи потрібно заявляти як самостійну вимогу в позові про поділ майна осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вимогу про встановлення факту такого проживання. ВП ВС дійшла висновку, що таку вимогу заявляти не потрібно. Ольга Ступак зауважила, що ця правова позиція не тільки дозволяє розмежувати підстави та предмет позову, а й зекономить кошти позивачам, яким не доведеться сплачувати судовий збір за додаткову вимогу.
У зазначеній постанові також зроблено інші важливі висновки. Так, ВП ВС послідовно продовжує застосовувати позицію, що відсутність згоди на відчуження спільного сумісного майна подружжя може бути підставою недійсності відповідного договору лише у разі встановлення недобросовісної поведінки контрагента за таким договором. Тобто якщо особа, якій відчужується майно, знала, що воно є об’єктом спільної сумісної власності й угода укладається без згоди іншого з подружжя. У цій справі дружина відчужила квартиру своїй подрузі, яка не могла не знати, що відчужувач перебувала у шлюбі.
Ще один висновок у цій постанові про те, що дохід, отриманий одним із подружжя від підприємницької діяльності, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу. Але, зазначила суддя, об’єктом поділу буде не задекларований, а саме чистий дохід. В цій справі позивач просив поділити весь дохід, задекларований дружиною як ФОП, і не врахував, що задекларована сума охоплює собівартість реалізованої продукції СПД.
Ольга Ступак проаналізувала й постанову ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, в якій Суд відступив від попередньої практики і зробив новий висновок. Вказав, що при поділі спільного сумісного майна один із подружжя може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства. Суддя акцентувала, що Суд виходить із презумпції, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску. А якщо вона зменшилась чи збільшилась, тягар доведення цього покладається на того, хто заперечує таку презумпцію. «Це дещо впорядковує питання тягаря доказування в цій категорії справ», – сказала Ольга Ступак.
Євген Петров розповів про деякі питання, що виникли у спадкових відносинах під час воєнного стану.
Він звернув увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21. У ній розвинуто ідею, яку ВС застосовує протягом кількох років, про те, що заповіт є проявом волі заповідача, яка є найвищою. І дрібні неузгодженості в договорі, які намагається знайти сторона, не можуть бути підставою для визнання його недійсним чи нікчемним.
В цій справі позивач зазначив, що заповіт посвідчено секретарем міської ради, якого рада спеціально не уповноважувала на здійснення відповідних дій, та в заповіті не вказується місце народження заповідача, отже порушено форму заповіту, тож він є нікчемним. ОП КЦС відмовила в задоволенні такої вимоги, зокрема, оскільки вимога про уповноваження секретаря на відповідні дії врегульовано актом Міністерства юстиції України, що має нижчу юридичну силу, ніж основний регулятор цивільних відносин – ЦК України, який такої вимоги не передбачає.
Також доповідач навів постанову КЦС ВС від 17 листопада 2021 року у справі № 755/ 8776/18, в якій зроблено висновок, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту у спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність. А тому це не є підставою для того, щоб волю заповідача, яка є найвищою при складанні заповіту, ставити під сумнів.
Євген Петров звернув увагу й на висновок ВС, що розірвати спадковий договір можуть тільки його сторони. На розгляд ОП КЦС ВС було передано справу для уточнення цього висновку. В цій справі спадкодавець до своєї смерті звернувся до суду з позовом про розірвання спадкового договору, однак суд не встиг розглянути справу. Після смерті відчужувача його спадкоємець подав позов про розірвання спадкового договору. Постало питання, чи має право такий спадкоємець, як правонаступник, подавати відповідний позов, адже таким правом уже скористався спадкодавець.
Крім того, доповідач проаналізував постанову КЦС ВС від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20. За обставинами справи було закінчено виконавче провадження через смерть боржника. КЦС ВС визнав такі дії незаконними, вказав, що на виконавця покладено обов’язок перевірити коло спадкоємців боржника. А якщо таке виконавче провадження закінчено, то кредитор має право в судовому порядку оскаржити відповідне рішення, оскільки виконавець не виконав покладені на нього обов’язки.
Олена Кібенко проаналізувала практику ВС щодо форс-мажорів та суттєвої зміни обставин. Зазначила, що ще кілька років тому були поодинокі випадки судових спорів щодо форс-мажорів, і здебільшого такі спори стосувалися зовнішньоекономічної діяльності. Але спочатку пандемія, а потім війна змінили ставлення до застосування цього інституту. Сьогодні, на жаль, справ щодо форс-мажору, а також суттєвих змін обставин є багато, в тому числі на розгляді ВС.
Доповідачка зазначила, що визначення форс-мажору немає в ЦК України, в кодексі міститься лише поняття «обставини непереборної сили». Поняття «форс-мажорні обставини» містять певні положення Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Водночас Олена Кібенко акцентувала, що форс-мажорні події – це надзвичайні обставини, настання яких сторони договору не очікували і не могли їх передбачити. Такі обставини невідворотні, тобто сторони не можуть нічого зробити, щоб їм запобігти.
Суддя зауважила, що у свій час правничу спільноту сколихнув висновок КГС ВС про те, що не завжди сертифікат ТПП підтверджує наявність форс-мажорних обставин. Доповідачка пояснила причини появи цієї правової позиції. Внаслідок посухи 2020 року з’явилася велика кількість спорів про невиконання договорів аграріями, які вказували на існування форс-мажору. ТПП видавала сертифікати, в яких зазначала, що форс-мажорні обставини існували, наприклад, із травня по вересень. А спірний договір був укладений, скажімо, в серпні, тобто коли стороні було відомо про ці обставини, але вона все ж таки взяла на себе зобов’язання. І такі ситуації були поширеними. Тож ОП КГС ВС у постанові від 19 серпня 2022 року № 908/228717 зробила висновок, що сертифікат ТПП не є беззаперечним доказом, а є одним із доказів, який поруч з іншими має бути оцінений судом.
При цьому Олена Кібенко звернула увагу, що й, навпаки, відсутність сертифіката не означає, що сторона не може посилатися на форс-мажорні обставини (постанова від 13 вересня 2023 року № 910/7679/22).
Також доповідачка ствердно відповіла на запитання, чи можна зазначати в договорах події, які не є форс-мажором, і навіть порекомендувала це робити в певних випадках. Зокрема, укладаючи договір вже під час дії воєнного стану, сторони можуть окремо вказати, що не вважають форс-мажором воєнний стан, блекаути, мобілізацію чи численні повітряні тривоги.
Крім того, Олена Кібенко наголосила, що слід відрізняти форс-мажор (як неможливість виконання зобов’язань) від істотної зміни обставин (як утруднення, економічну невигідність виконання зобов’язання). Остання надає сторонам право розірвати чи змінити договір за дотримання умов, передбачених законом. Втім, звертаючись за судовим захистом, сторона має пропонувати такі зміни до договору, які б становили компроміс для обох сторін в умовах, що змінилися. На жаль, типовою помилкою позивача в таких категоріях справ є ігнорування інтересів іншої сторони.
Акцентувала суддя й на важливості невікладного повідомлення іншої сторони про виникнення форс-мажору і вказала, що таке повідомлення потрібно відрізняти від надання сертифіката ТПП на підтвердження форс-мажору, який, як правило, оформлюється набагато пізніше. Відсутність повідомлення або надання його з простроченням позбавляє сторону права посилатися на форс-мажор, якщо це передбачено договором. Втім, через неналежне повідомлення в іншої сторони може виникнути право на стягнення збитків.
ХІІ Міжнародний судовий форум організувала «Юридична практика».
Презентація Єгора Краснова – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/14_06_2024_Iehor_Krasnov_Shliakhy_udoskonalennia_Kodeksu_suddivskoi_etyky.pdf
Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Podil_maina_podr_14_06_2024.pdf
Презентація Євгена Петрова – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Petrov_praktika_VP_VS_spadkovi_spori.pdf
Презентація Олени Кібенко – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_fors_major_14_06_2024.pdf
Відео заходу – https://www.youtube.com/live/2j3DVOXsWCY, https://www.youtube.com/live/jNed9oOBw0A