Якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. До нього може бути пред’явлений позов про спростування такої інформації.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/1379/20.
Обставини справи
Суть справи полягала в тому, що від імені двох учасників ТОВ «С» низці його контрагентів електронною поштою було розіслане повідомлення, підписане адвокатом цих учасників. У листі йшлося про неправомірні дії директора цього товариства, відкриття кримінального провадження за фактами цих дій. Також контрагенти попереджалися про те, що директор товариства з 2018 року не уповноважений на вчинення значних правочинів і у випадку укладення договору з ТОВ «С» за підписом цього директора такий правочин буде оскаржений до суду. На повідомленні містилася інформація, що виконавцем є адвокат, був прикріплений ордер адвоката на представництво учасників.
ТОВ «С» звернулося до суду з позовом до адвокатського об`єднання, у якому адвокат здійснював адвокатську діяльність, про визнання інформації, викладеної в повідомленні учасників, недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію товариства, та про спростування такої інформації.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволені позову відмовили. ТОВ «С» звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Які докази можуть підтверджувати належність особі певної адреси електронної пошти та відправку з неї кореспонденції саме цією особою?
У справі, що переглядається, мав місце факт поширення інформації контрагентам ТОВ «С» за допомогою електронного листа з вкладенням скан-копії повідомлення учасників ТОВ «с» від 07.09.2020. У вказаному повідомленні під текстом повідомлення виконавцем зазначений адвокат.
Під час розгляду цієї справи сторони доводили існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачі зазначали, що електронна пошта, з якої відправлено спірне повідомлення, публічно відома як така, що належить саме адвокатові. Зокрема, така поштова адреса вказана в Єдиному реєстрі адвокатів України в його профілі. При цьому сам адвокат не заперечує належність йому цієї електронної скриньки.
Із використанням адреси електронної скриньки було надіслане повідомлення, яке містить відомості, відомі учасникам Товариства «С», а також йому, як їх адвокату. Спірний електронний лист містив також вкладення – копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордерів на надання правової (правничої) допомоги
Позивач надав докази, а адвокат під час розгляду справи визнав, що із використанням вказаної електронної пошти він регулярно веде листування в межах надання їм правової допомоги. Також адвокат визнав, що він як адвокат надає правову допомогу зазначеним особам у судових справах.
При цьому на підтвердження своєї позиції у цій справі адвокат зазначав, що він не відправляв спірне повідомлення, йому не відомі особи які відправили/могли відправити таке повідомлення. Зазначене він обґрунтовує виключно відсутністю електронного підпису на такому повідомленні.
ВС зазначив, що чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
ВС наголосив, дійшовши помилкових висновків про неможливість встановлення особи відправника електронного листа без засвідчення відправленого таким листом документа електронним підписом, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази і надали оцінки доводам позивача, який стверджував про відсутність найменшої ймовірності відправлення повідомлення не адвокатом, а невідомою особою, яка би мала доступ до електронної пошти адвоката (корпоративної та особистої), якій були би відомі відомості про учасників ТОВ «С», їх судові справи, про контрагентів ТОВ «С», у якої був би доступ до документів, які посвідчують повноваження адвоката як представника вказаних осіб.
Суди також не взяли до уваги суперечливість пояснень адвоката та АО «Ж», які стверджували, що адвокат не надсилав такі повідомлення контрагентам ТОВ «С», і водночас доводили, що зазначена в повідомленні інформація є достовірною.
Хто відповідає за поширення недостовірної інформації – адвокат, який поширив інформацію, чи довіритель, якого він представляв?
Суд першої інстанції зазначив, що відповідач АО «Ж» не є належним відповідачем за пред`явленим позовом, а позивач в ході розгляду справи не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача. Крім того, на думку суду першої інстанції, заявлені позивачем вимоги та долучені докази до позову (ордери про надання правової допомоги) свідчать про те, що позивач просив спростувати інформацію, поширену третьою особою на стороні відповідача від імені та в інтересах засновників ТОВ «С».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що належними відповідачами у справі повинні бути особи, від імені яких та в інтересах яких діяв адвокат, а саме, засновники ТОВ «С» тоді як за змістом статей 48, 162 ГПК саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі, і при розгляді справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем
У цій справі відсутні відомості щодо того, чи було таке доручення про надіслання листа контрагентам товариства надано учасниками ТОВ» С» як адвокатскому об’єднанню, так і адвокату, відсутні докази щодо того, чи волевиявлення про надіслання повідомлення та зміст (авторство) належало безпосередньо довірителям.
Так, Верховний Суд вважає, що суди дійшли передчасних та нелогічних висновків щодо неналежного відповідача. Не встановивши сам факт поширення інформації адвокатом, суди вказали, що відповідачами мають бути учасники ТОВ «С», які надали доручення адвокату.
Такі висновки є нелогічними, якщо вказана інформація поширена невідомою особою, яка отримала несанкціонований доступ до електронної скриньки адвоката, то немає підстав зазначати про те, що за такі дії мають відповідати учасники товариства, які нібито надали відповідне доручення цьому адвокату.
ВС нагадав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц міститься висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».
У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав.
При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.07.2018, справа №210/2854/16-ц, Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.03.2021 у справі №592/14792/17).
У справі, що переглядається, суди, зробивши висновок про пред`явлення позову до неналежного відповідача, водночас помилково оцінили поширену інформацію на предмет достовірності і зробили відповідні висновки.
Чи може адвокат бути притягнутий до цивільної відповідальності за дії, вчинені при представництві довірителя у відносинах з третіми особами?
ВС зазначив, що відповідно до статті 25 Правил адвокатської етики адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, зокрема, спонукати свідків до надання завідомо неправдивих показань, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків (погроз, шантажу тощо), використовувати свої особисті зв`язки (чи в окремих випадках особливий статус) для впливу прямо або опосередковано на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво, або захист інтересів клієнтів, використовувати інформацію, отриману від колишнього клієнта, конфіденційність якої охороняється законом, використовувати інші засоби, що суперечать чинному законодавству або цим правилам.
З наведеного вбачається, що адвокат може використовувати лише ті засоби і методи роботи, які не заборонені законом. Тому якщо адвокат, здійснюючи представництво довірителя, вчиняє правопорушення – кримінальне, адміністративне чи цивільне, то статус адвоката не звільняє його від відповідальності за таке порушення.
Таким чином, якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. До нього може бути пред`явлений позов про спростування такої інформації.
Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.