13 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №755/6436/15-к задовольнив касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, який, постановляючи її, повністю проігнорував висновки суду касаційної інстанції.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено: за ч. 1 ст. 307 КК; за ч. 2 ст. 311 КК; за ч. 3 ст. 311 КК; за ч. 3 ст. 321 КК; за ч. 4 ст. 321 КК. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням обов’язків, передбачених п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.
У касаційній скарзі прокурор посилався на те, що апеляційним судом, всупереч вимогам ст. 439 КПК, не виконано вказівок, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2018 р.
За матеріалами провадження, не погодившись з призначеним покаранням через його невідповідність тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженої внаслідок м’якості, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції в цій частині і постановити новий вирок. Апеляційний суд визнав частково обґрунтованими такі доводи та погодився з твердженням прокурора про необхідність призначення засудженій більш суворого покарання, ухваливши свій вирок, яким прийняв рішення про призначення покарання із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК, лише збільшивши іспитовий строк з 1 року 6 місяців до 3 років.
Касаційний кримінальний суд ВС у постанові від 24 травня 2018 р. зазначений вирок апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, не погодившись з призначеним покаранням із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК.
При цьому касаційний суд у своїй постанові дав вказівку, що при новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати все зазначене в постанові, належно оцінити відомості про особу винуватої, обставини, які впливають на призначення покарання та застосування положень ст.ст. 69, 75 КК, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженої та обставин, які пом’якшують покарання, призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Однак під час нового розгляду суд апеляційної інстанції без наведення ґрунтовних мотивів на спростування доводів сторони обвинувачення й ретельної перевірки обставин, які мають правове значення при виборі покарання та порядку його відбування, погодився з рішенням місцевого суду про застосування положень ст.ст. 69, 75 КК. При цьому апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, висловлених у постанові ККС ВС від 24 травня 2018 р., повністю проігнорувавши їх.
При цьому, визнаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора, суд безпідставно зазначив, що з огляду на ухвалу місцевого суду, якою особу звільнено від відбування покарання, призначеного вироком апеляційного суду, на час апеляційного розгляду встановлено нові обставини, які свідчать про виправлення засудженої, у зв’язку з чим скасування вироку в частині застосування вимог ст. 75 КК є недоречним.
Але на час прийняття зазначеного рішення про звільнення від відбування покарання, вирок апеляційного суду був скасований і кримінальне провадження перебувало на стадії апеляційного розгляду.
Крім того, саме по собі посилання на рішення про звільнення особи від відбування покарання в порядку ст. 78 КК за наявності спору щодо правильного чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не є належним обґрунтуванням наявності підстав для застосування зазначеного інституту звільнення особи від покарання та його відбування.