.jpg)
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №440/325/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, у якому просив суд скасувати вимогу ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу на суму 7371,54 грн.
Судами попередніх інстанцій було установлено, що позивач на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво.
Також відомо, що з 10.01.2013 позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Ю», що підтверджується трудовою книжкою позивача та наказом про призначення позивача на посаду адвоката ТОВ «Ю» за сумісництвом, копії яких наявні в матеріалах справи.
Пізніше ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 7371,54 грн. Позивач, не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернувся до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 у спірному періоді винагороди за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, а також доказів отримання доходу від незалежної професійної діяльності.
Другий апеляційний адміністративний суд підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов’язок особи самостійно визначати цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов’язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
За цих обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.