Конституційне подання як засіб захисту прав людини і громадянина

30.06.2021

Конституційне подання як засіб захисту прав людини і громадянина

представник Уповноваженого ВР України з прав людини з дотримання права на інформацію та представництва в КСУ
 

Загальновідомо, що ядро будь-якої демократичної конституції складають права людини, які держава має заохочувати, забезпечувати та охороняти. Конституція України (далі — КУ) наголошує на абсолютній цінності людини, її життя і здоров’я, гідності, свободи та безпеки. Серед іншого, кожному гарантується право на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого ВР України з прав людини (далі — Уповноважений), основною метою діяльності якого є здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 55, 101 Конституції України).

Відповідно до положень ст. 150 КУ, абз. 1 п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений має право звертатися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, зокрема, з питань відповідності законів Конституції України. Конституційне подання Уповноваженого є актом реагування у випадку порушень положень Конституції чи законів України, а також міжнародних договорів стосовно прав і свобод людини і громадянина (ч. 1, 2 ст. 15 зазначеного Закону).

До секретаріату Уповноваженого, попри запровадження інституту конституційної скарги, надходить чимала кількість звернень громадян з проханням направити конституційне подання до КСУ з того чи іншого проблемного питання. У переважній більшості у відповідь на такі звернення надаються відповідні роз’яснення, оскільки в них не конкретизовано, яке саме конституційне право заявника було порушене внаслідок застосування тих чи інших положень законодавства, ким саме і коли. Досить часто у зверненнях фактично висловлюється незгода з рішеннями загальних судів, порушується питання щодо усунення розбіжностей у законодавстві, розв’язання правових колізій у правозастосуванні, удосконалення законодавства або обґрунтовується неконституційність положень законів, підзаконних актів виключно через невідповідність ч. 3 ст. 22 Конституції України.

На жаль, така аргументація заявників не може вважатися належним правовим обґрунтуванням неконституційності в розумінні ч. 3 ст. 51 Закону «Про Конституційний Суд України». До того ж, ст. 22 Конституції не закріплює конституційних прав і свобод людини і громадянина, а визначає гарантії їх реалізації, тому не може бути самостійним аргументом для обґрунтування тверджень щодо неконституційності певного закону чи його окремих положень. Нерідко громадяни звертаються до Уповноваженого вже після того, як самостійно зверталися до КСУ з конституційною скаргою, але отримали відмову в розгляді через її неприйнятність (невідповідність формальним вимогам).

З огляду на зазначене, аналіз звернень громадян, у яких порушуються питання конституційності правових актів, потребує комплексного підходу, пов’язаного з дослідженням (у т.ч. через направлення відповідних запитів) наявності системних порушень прав, існуючої практики правозастосування в оспорюваній нормі закону в державних органах, органах місцевого самоврядування чи судах (неоднозначна судова практика), позицій ЄСПЛ при розгляді аналогічних справ, а також наукової доктрини. Тільки такий комплексний аналіз може свідчити про наявність або відсутність підстав для звернення до Конституційного Суду.

Наразі Суд розглядає справи за конституційними поданнями Уповноваженого. Зокрема, щодо конституційності окремих положень ч. 5 та 16 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 р. № 2168– VIII, ч. 4 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645–ІІІ, абз. 2 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. № 76–VIII.

Направлення такого конституційного подання обумовлене тим, що на початку 2020 р. перед Україною постав виклик боротьби з пандемією гострої респіраторної хвороби Covid-19, що спричинена коронавірусом SARS-CoV-2. Під час пандемії гостро виявились проблеми спроможності протистояння закладів системи охорони здоров’я, які пандемія застала на етапі реформування, що через відсутність належного фінансування призвело до загрози закриття тисяч медичних закладів і звільнення десятків тисяч медичних працівників. Очевидно, що більшість державних та комунальних закладів та медичних служб просто виявилися неготовими до таких викликів. Законодавчі зміни, а також започаткована у 2017 р. медична реформа, що запроваджується одночасно з реформами децентралізації та адміністративно-територіального устрою, ускладнили боротьбу з пандемією в Україні. Це спричинило порушення або обмеження конституційних прав людини, у т.ч. права на охорону здоров’я та медичну допомогу (проведення планових медичних операцій), гарантованих положеннями ст. 49 Конституції України, під час здійснення протиепідемічних заходів, незважаючи на те, що в цілому введені обмеження мали на меті збереження життя та здоров’я людей.

Розглядається Судом і справа за конституційним поданням Уповноваженого щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 90, пп. 1 п. 2 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIIІ, ч. 7 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в частині нарахування та перерахунку пенсій державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування.

На момент розгляду справи за конституційним поданням Уповноваженого про неконституційність окремих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464–VI в частині неправомірної сплати ЄСВ ФОПами у разі неотримання прибутку законодавцем внесені зміни до оспорюваних положень зазначеного Закону та поновлено порушені права громадян.

Необхідно доповнити, що Уповноваженим також надаються правові позиції (amicus curiae) за запитами суддів-доповідачів у справах, що стосуються забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Отже, направлення Уповноваженим конституційних подань до Конституційного Суду України є дієвим правовим механізмом поновлення порушених прав громадян. Водночас слід звернути увагу на неприпустимість блокування роботи органу конституційної юрисдикції, оскільки це може негативно впливати на строки розгляду судових справ, своєчасність прийняття рішень та, відповідно, поновлення порушених прав громадян.

Юридичні новини України