Blog

05.11.2021

Кримінальна відповідальність за службову недбалість настає лише у випадку, коли інкриміновані особі дії входили до кола її службових обов’язків чи повноважень

17 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі №484/1376/18 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, оскільки стороною обвинувачення не було зібрано та надано суду належних та допустимих доказів, які б доводили винуватість особи у вчиненні злочину.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, начальницю відділу освіти РДА визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення.
 
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки не містить належних мотивів постановленого рішення та спростування тверджень сторони обвинувачення про наявність в діях начальниці відділу освіти РДА складу злочину.
 
Верховний Суд вказав, що службова недбалість належить до злочинів з матеріальним складом, який визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 1 ст. 367 КК), чи тяжких наслідків, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 2 ст. 367 КК).
 
Відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.
 
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у пред`явленому формулюванні обвинувачення за ч. 2 ст. 367 КК не зазначено, які саме конкретно службові обов`язки не виконала особа та причинний зв`язок між невиконанням цих обов`язків і завданням тяжких наслідків, натомість по суті обвинувачення зводиться до переліку загальних обов`язків особи як начальника відділу освіти, визначених Положенням про відділ освіти РДА та Посадовою інструкцією начальника відділу освіти РДА.
 
При цьому у вказаній посадовій інструкції, не зазначені такі обов`язки, як здійснення контролю за проведенням ремонтних робіт, перевірки джерел придбання будівельних матеріалів та відповідність їх проектній документації, ініціювання внесення змін до договору підряду, вимагання розірвання договору підряду та відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору, здійснення аналізу цін на ринку та використання інформації про середньозважені та усереднені ціни для співставлення їх з тими, що були зазначені в ціновій пропозиції.
 
Тобто, в даному випадку особа не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, оскільки на неї фактично не покладалися обов`язки, які передбачали би вчинення дій, наведених в обвинуваченні.
 
А посилання на невиконання особою інших вимог законодавства та нормативних актів, перелічених в обвинувальному акті, які нібито були їй відомі, апеляційний суд обґрунтовано визнав недоведеними, такими, що не підтверджуються будь-якими доказами у кримінальному провадженні, та є лише припущеннями.
 
Стороною обвинувачення в порушення ст. 92 КПК не надано достатніх та допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували, що діями або бездіяльністю особи завдано істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків, завданих державі, в особі відділу освіти РДА, на суму 205 828,60 грн.
 
Крім того, з суб`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 367 КК, характеризується злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, тоді як наведене в обвинувальному акті формулювання форми вини особи («поставила інтереси юридичних осіб вище державних інтересів, хоча повинна була і могла їх захистити та використати надані їй за посадою можливості»), не відповідає вимогам ст.ст. 24, 25 КК, беручи до уваги той факт, що необережність і умисел є різними формами вини, що виключають одна одну.
 
Юридичні новини України