У час, коли країни ЄС популяризують альтернативне вирішення спорів, Україна також у тренді. Практика застосування запроваджених з 2017 р. новел ЦПК показала: врегулювання спору за участю судді на початку розгляду справи по суті – не лише альтернативний, але й ефективний спосіб задовольнити запит пересічного користувача судових послуг.
Процесуальна можливість
Глава 4 розділу 3 ЦПК (статті 201-205) передбачає можливість врегулювання спору за участі судді – підстави, порядок призначення, а також порядки проведення та припинення, строки такої альтернативи вирішення спору. Це – лише загальні правила, що лишають багато простору для дій та можливостей щодо примирення сторін, на відміну від формалізованої, чітко визначеної законодавцем процедури судового розгляду.
Згідно з положеннями ЦПК, суддя під час врегулювання спору за його участю зобов’язується роз’яснити сторонам їхні права та обов’язки, а також порядок проведення процедури, її мету. Під час нарад – спільних та закритих – суддя, сторони та їх представники не використовують засоби фіксації, не ведуть протоколу та забезпечують конфіденційність отриманої під час примирної процедури інформації. Іншими принципами процедури врегулювання спору за участю судді є добровільність, неформальне ставлення і рівність сторін. При цьому суддя може запропонувати шлях мирного врегулювання спору, так само як і сторони.
Це багато в чому відрізняється від звичного для учасників судового процесу вирішення спору по суті, за участю судді як спеціально уповноваженого арбітра. Така стала практика ускладнює популяризацію процедури примирення сторін конфлікту за участю судді.
Медіація чи ні?
Медіація (посередництво) як альтернативне регулювання спорів передбачає залучення посередника, роль і статус якого відмінні від ролі й статусу судді, за участі якого відбувається примирення сторін.
Зокрема, законодавець не покладає на суддю обов’язку допомагати сторонам конфлікту з аналізом ситуації у спосіб, коли вони самі можуть визначити найбільш прийнятний варіант вирішення спору. Під час його врегулювання за участі судді останній виступає не посередником, а фахівцем, чия оцінка обставин справи є професійною та неупередженою, тож створює передумови для конструктивної дискусії.
Метою судді у даному випадку є відправлення правосуддя шляхом ухвалення рішення, а не задоволення інтересів і потреб учасників конфлікту. До того ж, у класичному розумінні медіації посередник не може пропонувати сторонам свій варіант розв’язання конфлікту, на відміну від судді, за участі якого відбувається примирення сторін.
Потенціал примирення
Отже, відповідна процедура судового розгляду в стадії судового провадження має свої переваги й недоліки.
Зокрема, її бачення, запропоноване законодавцем, створює умови для зловживання сторонами своїми процесуальними правами, включно із заміною судді, в провадженні якого перебуває справа.
Обов’язки з вирішення спору по суті та його врегулювання поза судовим розглядом, покладені законодавцем на одного й того ж суддю, здатні призвести до рольового конфлікту під час відправлення суддею правосуддя. Глобально це може негативно впливати на імідж усієї судової влади, створювати невідповідність та плутанину очікувань сторін процесу, вводити їх в оману через підміну поняття такої примирної процедури поняттям медіації у розумінні сторін.
У подальшому функції процесуального та примирного судді можуть бути поділені між суддями – для деяких європейських країн ця практика не нова, – за умови наявності відповідної політичної волі, однак наразі, відповідно до чинного українського законодавства, врегулювання спору за участю судді проводить саме суддя, в провадженні якого перебуває справа. Це також відрізняє процедуру примирення сторін за участю судді від медіації, де сторони самостійно обирають посередника.
Крім того, медіація передбачає можливу відмову посередника від її проведення за наявності особистих мотивів, на відміну від цивільного процесу, який не надає судді законних підстав для відмови від проведення примирної процедури за його участю. Заява судді про самовідвід має місце в стадії судового розгляду й не робиться поза його межами, за якими відбувається примирна процедура, що їй передує зупинення провадження у справі.
Водночас судді можуть брати участь у врегулюванні справи на початку її розгляду по суті, маючи на меті у подальшому позбутися її. При цьому, згідно з узагальненням відповідної судової практики, проведеним 2019 року, у суддів столичного регіону, наприклад, не виникає жодних питань у застосуванні ст. 204 ЦПК в разі припинення врегулювання спору за участю судді. При цьому у випадку зловживання своїми процесуальними правами однією зі сторін, судді поновлювали провадження, передаючи справи до розгляду іншими суддями, згідно з встановленим ст. 33 ЦПК порядком.
Переваги процедури
Влітку, під час засідання Міжрегіональної групи регіональних рад з питань реформи правосуддя «Медіація у цивільних спорах» начальник правового управління Верховного Суду Михайло Шумило навів мільйонну статистику з вирішення спорів за участю судді: 1 млн справ – приблизно стільки справ на рік розглядають суди загальної юрисдикції із застосуванням примирення. У 2019/2020 рр. було постановлено відповідно 50/77 ухвал про проведення врегулювання спору за участю судді, з них 12/22 ухвал внаслідок примирення. У Верховному Суді розуміють: така статистика свідчить про потребу в удосконаленні процедури.
Не дивлячись на це, примирення за участю судді має певні переваги, як то:
- Економія часу;
- Економія коштів;
- Win-win (перемога без поразки іншого).
Не слід також забувати про відносини, які сторони конфлікту подекуди прагнуть зберегти, уникнувши при цьому порушення свого законного інтересу. У таких випадках примирення є запорукою задоволення сторонами результатом судового розгляду. Це не лише сприятиме зміцненню авторитету судової влади, але і вирішить проблему невиконання судових рішень, адже сторони охоче виконуватимуть рішення, щодо яких досягнута спільна згода.