У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Недійсність заповіту у практиці Верховного Суду у період дії воєнного стану в Україні», лектором якого виступив Олександр Кухарєв, викладач Національної школи суддів України, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
На початку вебінару лектор розглянув загальні положення про заповіт та його особливості, віднісши заповіт до одного із інструментів спадкового планування. Так, заповіт являє собою особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті та характеризується такими ознаками:
- це односторонній правочин,
- для заповіту характерне дотримання таємниці складення та
- письмової форми із нотаріальним посвідченням,
- заповіт породжує правові наслідки після смерті сторони.
Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов’язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише в разі смерті заповідача (Постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 р., судова справа № 684/36/19, провадження № 61-20600св19).
Для того, щоб заповіт був дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, він повинен бути посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2023 р., судова справа № 518/1249/14-ц, провадження № 61-2627св23).
Недійсності заповіту присвячена стаття 1257 ЦК України, яка стосується нікчемних та оспорюваних заповітів.
Нікчемний заповіт – заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст ч. 1 ст. 1257 ЦК у смисловому зв’язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК, зокрема у статтях 1247, 1248, 1249, 1253 ЦК (Постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 р., судова справа № 466/9242/21, провадження № 61-4349св23).
Оспорюваний заповіт – за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі) заповітів. Тлумачення ч. 2 ст. 1257 ЦК свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля – це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення – це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК (Постанова Верховного Суду від 17 травня 2022 р., судова справа № 242/99/19, провадження № 61-20493св21).
Одним із спеціальних способів захисту прав спадкоємців закон визначає визнання заповіту недійсним. До особливостей спорів про визнання заповіту недійсним відносяться такі:
- Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача;
- До вимог про визнання заповітів недійсними застосовується загальний трирічний строк позовної давності;
- Позивачами виступають спадкоємці за законом, для яких відсутність заповіту породжує право на спадкування. Відповідачами – спадкоємці за заповітом;
- Не всі загальні підстави недійсності правочину можуть застосовуватися до заповіту як одностороннього правочину, зокрема, ст. 230 ст. 233 ЦК.
В огляді судової практики лектор звернув увагу на такі основні питання, які стосуються визнання заповітів недійсними:
1.Наявність юридичного інтересу у спорі про визнання заповіту недійсним
Позов про визнання заповіту недійсним може бути подано до суду виключно заінтересованою особою, тобто особою, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному заповіті. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів (Постанова Верховного Суду від 29 квітня 2021 р., судова справа № 211/2682/16-ц, провадження № 61-10324св19).
2.Ставити питання про недійсність заповіту може лише особа, яка прийняла спадщину
Позивач пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини і не прийняла її відповідно до ст. 1268 ЦК, а відтак оспореним заповітом її права не були порушені (Постанова Верховного Суду від 03 квітня 2019 р., судова справа № 362/3878/16-ц, провадження № 61-45756св18).
3.Належний відповідач
У справі за позовом заінтересованої особи (зокрема іншого спадкоємця) про визнання недійсним заповіту, належним відповідачем є особа, на користь якої складено заповіт, а не нотаріус чи нотаріальна контора (Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 р., судова справа № 761/4564/19, провадження № 61-7082св23).
Лектор підкреслив на важливості обрання правильного способу захисту порушеного права. На тому, що визнання заповіту нікчемним є неправильним способом наголосив Верховний Суд у Постанові від 06 лютого 2023 р., судова справа № 675/1611/21, провадження № 61-12314св22. Оскільки позивачем заявлено вимогу про визнання нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, а тому він обрав неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У Постанові від 08 листопада 2023 р., судова справа № 466/9242/21, провадження № 61-4349св23 Верховний Суд також зазначив, що позовна вимога про визнання заповіту нікчемним не є ефективним способом захисту прав, а тому задоволенню не підлягає. Апеляційний суд помилково вважав, що сама лише констатація у мотивувальній частині рішення нікчемності оспорюваного заповіту не буде ефективним способом захисту прав позивача, оскільки не призведе до поновлення його прав та не буде обов’язком вчиняти чи утриматися від певних дій, як і не виключить подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
У Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2023 р., судова справа № 520/9340/17, провадження № 61-9042св23 зазначено, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Натомість правильний спосіб захисту Верховний Суд визначив у Постанові від 30 січня 2023 р., судова справа № 472/566/19, провадження № 61-938св22. Зокрема, особа, яка вважає свої права порушеними, може пред’явити позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту, який є ефективним способом захисту.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/yd2ta4fp
Матеріал на сторінці Advokat Post: http://surl.li/slhgl