У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Оскарження вироків у кримінальних провадженнях на підставі угод: судова практика. «Інші особи» та оскарження вироків», лектором якого виступила Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при ВС.
На початку вебінару спікер розглянула загальні правила оскарження судових рішень на підставі угод, звернувши увагу на статті 394 та 424 КПК України.
Ірина Гловюк запропонувала до ознайомлення учасників заходу правові позиції Верховного Суду щодо тлумачення правил оскарження судових рішень на підставі угод:
1.Постанова ККС ВС від 2 жовтня 2018 року, справа № 523/13129/17
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.
А тому вказівка в апеляційній скарзі прокурора щодо процесуальних порушень, які не належать до підстав оскарження ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 394 КПК, жодним чином не доводить його права на оскарження такого вироку.
2.Постанова ККС ВС від 23 жовтня 2018 року, справа № 180/210/17
Жодних доводів щодо порушення будь-якої із зазначених умов, необхідних для укладення угоди про визнання винуватості, прокурором в апеляційній скарзі не наводилося, а обґрунтування порушення вимог кримінального процесуального закону, допущених, на думку останнього, судом першої інстанції при ухваленні вироку на підставі угоди, які він вважав істотними, не відносяться до тих, за наявності яких у прокурора були повноваження для оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості. У зв’язку з цим, апеляційний суд, здійснюючи апеляційний розгляд матеріалів провадження та, з’ясувавши зазначені обставини, дійшов правильного висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.
3.Постанова ККС ВС від 13 листопада 2018 року, справа № 367/3872/17
Ураховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається.
Лектор також докладно розповіла про особливості оскарження вироків на підставі угод про визнання винуватості «іншими особами».
Категорії «інших» осіб, прав, свобод та законних інтересів яких стосується вирок:
1) особи, стосовно яких обвинувальний акт у цьому судовому провадженні не розглядався, але у вироку на підставі угоди про визнання винуватості у тій чи іншій формі констатується факт вчинення ними кримінально-караного діяння;
2) особи, стосовно майна яких прийнято рішення у вироку (застосовано спеціальну конфіскацію, вирішено питання щодо речових доказів);
3) інші.
У Постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15 суд зауважив, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.
Суд зазначає, що окрім норм статті 7, частини шостої статті 9, частини першої та другої статті 24, частини четвертої статті 394 КПК, які призначені гарантувати доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенства права гарантує Конституція України (частина друга статті 55, пункт 8 частини третьої статті 129).
У Постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 654/1820/18 Об’єднана Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні питання чи відноситься особа, яка подала скаргу, до суб’єктів апеляційного оскарження, визначених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК, апеляційному суду необхідно встановити, чи може оскаржене судове рішення вплинути на обсяг прав і свобод або зачіпати інтереси особи, під якими слід розуміти не просто зацікавленість у рішенні суду, а такі істотні інтереси, які на практиці можуть бути (мають бути) захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення. Тобто належить визначитися чи спроможна ця особа з урахуванням норм процесуального закону захистити свої права, свободи та інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо іншої особи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, якщо оскаржене судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів.
Якщо у вироку (ухвалі про застосування примусового заходу виховного характеру чи про застосування примусових заходів медичного характеру) постановленому щодо однієї особи, зроблено висновок, який стосується прав, свобод та інтересів іншої особи, то остання на підставі п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 статті 7, частини шостої статті 9, частин першої та другої статті 24 КПК, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення в частині її прав, свобод та інтересів.
У ході вебінару лектор звернула увагу на такі категорії суб’єктів, які відносяться до інших осіб, що мають право на оскарження вироку на підставі угод:
- Законний представник як інша особа;
- Невизнаний «потерпілий» як інша особа.
Ірина Гловюк порадила захисникам керуватися наступними практичними порадами при представництві інтересів «інших осіб»:
- детально вивчити оскаржуване судове рішення щодо того, чи стосується воно прав, свобод, інтересів клієнта;
- визначити категорію «іншої» особи, до якої може бути віднесено клієнта для цілей оскарження цього судового рішення;
- у разі, якщо вирішено питання про «преюдицію винуватості» клієнта, із посиланням на недопустимість порушення презумпції невинуватості обґрунтувати в апеляційній скарзі зв’язок оскаржуваного рішення із правами, свободами, інтересами клієнта, тобто які саме мотиви, висновки, рішення торкаються інтересів клієнта, навівши вичерпні цитати з судового рішення;
- у разі, якщо прізвище, ім’я, по батькові клієнта не вказано у рішенні, вказати та обґрунтувати із цитуванням судового рішення, яким чином клієнт може бути потенційно ідентифікований із цього судового рішення;
- у разі, якщо судове рішення стосується майна клієнта, обґрунтувати право на апеляційне оскарження посиланням на такі загальні засади кримінального провадження, як доступ до правосуддя (сутнісним елементом якого є право кожного на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому КПК України), забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, а також недоторканність права власності в аспекті гарантій, передбачених протоколом 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно недоведеності статусу «іншої особи» лектором проаналізовано Ухвалу ВАКС від 21 листопада 2023 року у справі № 991/8444/23. Суд зазначив, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим є з’ясувати, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
Твердження ПрАТ «Полтавський ГЗК» про порушення прав та свобод цієї юридичної особи вироком, оскільки товариство, ймовірно, є потерпілою особою внаслідок вчиненого ОСОБА_8 злочину, оскільки грошові кошти, які ОСОБА_8 міг передати отримувачу неправомірної вигоди без відома посадових осіб ПрАТ «Полтавський ГЗК», можуть належати ПрАТ «Полтавський ГЗК» та могли бути передані ОСОБА_8 за надання ним правничої допомоги, є лише припущенням, а тому не сприймаються суддею як фактичні обставини. Матеріали апеляційного провадження не містять доказів про залучення юридичної особи до кримінального провадження в якості потерпілої особи, як і не містять відомостей про завдання матеріальної шкоди ПрАТ «Полтавський ГЗК» внаслідок означеного кримінального правопорушення. Таким чином правове обґрунтування можливості апеляційного оскарження вироку суду від 12.10.2023 ПрАТ «Полтавський ГЗК» не ґрунтується на обставинах провадження та вимогах законодавства.
Відтак ПрАТ «Полтавський ГЗК» не є тією особою, яка в силу приписів ч. 4 ст. 394 КПК України наділена правом на оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/pwmn9wmr