21 квітня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 295/12923/19 частково задовольнив касаційну скаргу захисника у провадженні, в якому було два обвинувальних акти. Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. У касаційній скарзі захисник зазначав, що у кримінальному провадженні наявні два обвинувальні акти, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, тоді як зміни обвинувачення у судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів.
Верховний Суд встановив, що у провадженні дійсно складено два обвинувальних акта, затверджених однією датою прокурором, який у судовому засіданні пояснив, що вказані розбіжності між текстами обвинувальних актів є не істотними і не вплинуть на правильність кваліфікації дій особи.
Верховний Суд вказав, що викладення двох обставин, які підлягають доказуванню – місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК) – істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.
Якщо мотив вчинення даного правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавило її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а, отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Незважаючи на те, що чинним КПК не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.
Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК.
Щодо цього кримінального провадження, коли обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, по суті призвів до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що, у свою чергу, порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що в рамках існуючої законодавчої концепції виправлення цієї ситуації було б можливим лише шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді. Проте, під час судового розгляду прокурором та судом порядку зміни обвинувачення, регламентованого ст.ст. 338, 341 КПК, дотримано не було.
Підготував Леонід Лазебний