Blog

13.04.2022

Слава «Злим партизанам» Київщини! Сповідь адвоката про війну

На адресу Ради адвокатів Київської області надійшов лист від нашого колеги, адвоката з багаторічним стажем (практикує з 1999 року) Леоніда Сидоренка.

Проживаючи в смт. Макарів, він ніколи не думав, що доведеться заглянути в очі смерті. Але у війни були інші плани…

Далі – пряма мова очевидця подій.

***

Слава Україні!

Зі словами безмежної вдячності захисникам України, для того, щоб ніхто і ніщо не було забутим, бажаю (коротко, без зайвих подробиць і деталізації жахів) повідомити про відомі нам обставини подій, свідками яких був я особисто та моя сім’я (дружина і дитина п’ять років), перебуваючи в смт. Макарів під час неоголошеного віроломного вторгнення збройних сил РФ на суверенну територію України.

А розповісти хочу про наших місцевих героїв, якими врятовано не одну сім’ю в Макарові, здійснено суттєвий супротив рашистським загарбникам, виявлено та повідомлено ЗСУ місце знаходження техніки ворога та розташування живої сили супротивника для подальшого прицільного їх знищення.

Так, в смт. Макарів була зібрана група бійців, яка мала назву “Злі партизани”. Зброя, як мені відомо, у них була здебільшого трофейна, а екіпіровка своя власна. До групи входили бійці з позивними “Ельф”, “Поводир”, “Привид” та інші. Знаю, що саме вони в перші дні війни займались розвідкою та наданням координат техніки противника з описом кількості одиниць.

Нижче хочу повідомити про відомі мені (бо бачив це на власні очі) бойові дії групи “Злі партизани”.

28.02.22

Вели бій в самому гольф клубі, куди проникали через діру в бетонному паркані (яку пробили орки) і, що називається, кошмарили рашистів добре. Тому рашидло тривалий час навіть не вилазили звідти, бо боялись зіткнутись з нашою групою.

01.03.22

Відбулось боєве зіткнення “злих партизан” з русофашистами, внаслідок чого був збитий гвинтокрил. Були й інші бойові зіткнення на околиці Макарова, де партизани були обстріляні з ворожого БМП. На той час я думав, що «партизан» вже немає в живих, бо їх накрили шквальним вогнем, але група встигла відійти без втрат.

Думаю, що не один я бачив і чув, як працьовувала група “Злі партизани”. А встигали вони скрізь: й на на околицях Макарова (район «кірпічного»), й ближче до с. Гавронщина, й в напрямку с. Андріївка та с. Липівка.

Не передати відчуття радості, коли вони заходили до мого дому майже кожного дня. І приємно до сліз було спостерігати, як група регулярно з 27.03 по 06.04 захищала наше поселення, час від часу перевіряючи всі будинки (спочатку на полі перед гольф клубом, а потім на території самого клубу). Немає сумніву в тому, що наші “Злі партизани” тримали в страху орків: то залазили через паркан до гольф клубу, то з’являлись біля «аєротехніки», то показувались біля лікарні (недобудованих будівель), то атакували на перехресті кільцевої дороги з дорогою на Липівку (напрям з Андріївки).

Про всі подвиги наших героїв розповідати не буду. Дякуючи Богу, вони живі, їх добре знають в Макарові, і, якщо схочуть, вони все самі розкажуть.

Але мушу розповісти про моє власне знайомство з ними.

***

Як і всі чоловіки, ми з товаришами записались до тероборони в кінотеатрі і медучилищі. Відповідь нам усім була одна: людей багато, зброї немає, чекайте дома, і вам зателефонують…  (до слова, так і не дочекались…)

Добре, що першими до нас (а це район “кірпічного”, смт.Макарів) завітали саме “Злі партизани”.

Добре, що саме вони надавали нам не тільки захист, але й НАДІЮ! Бо потім, коли вже не було ні світла, ні зв’язку, без інформації просто не знали, на що сподіватись.

Звичайно, що інформацією ми обмінювались кожен своєю. Ми розповідали про все, що бачили вдень та вночі, яка техніка і де знаходиться, куди рухається, куди заїхали рашисти. Потім партизани додатково (особисто) перевіряли зазначену інформацію, а в результаті саме по тим місцям й були нанесені артилерійські удари нашими Збройними Силами. Наприклад, рашисти полюбляли «квартирувались» в гольф клубі зі всією технікою, куди сідали і гвинтокрили.

Саме завдяки діям партизанів ЗСУ вночі нанесли артудар по виявленій техніці рашистів, в результаті якого біля гольф клубу було підбито і знищено установку «Бук», Камаз, тягач й танк, а всі рашисти втекли на територію гольф клубу і сховались.

Вранці я з сусідами особисто перевірив наслідки удару. Там були вцілілі боєприпаси, а саме два ящики з гранатами, ящик пластиду, рожки з набоями, бронежилети… Але забрати їх не встигли, бо були обстріляні з БТР, який несподівано для нас під’їхав вздовж паркану гольф клубу в бік Гавронщини. Але за декілька хвилин до появи БТРу ми почували себе спокійно, тому встигли відзняти фото та відео, розгледіти боєприпаси і звісно повідомив всіх, кого могли, а також наших “Злих партизан” (вони пізніше забрали звідти все, що змогли). Ось саме так і здобувають трофеї. І це було вкрай небезпечно, бо орки теж наглядали за своєю технікою.

***

Ми з дружиною до останнього сподівались, що наші ЗСУ повністю розіб’ють ту рашистську нечисть, й не покидали домівки…  Але, нажаль, кадирівців було дуже багато, й до їх загонів залишались сотні метрів.

11 днів і ночей моя сім’я була на війні…

Наш будинок – усього за 400-500 м від паркану гольф клубу. А вже 27.02.22 до гольф клубу як додому заїжджала бойова і допоміжна техніка ворога.

Танки, БТР, бмп, «буки», Камази, Урали, екскаватори тощо. Все це миготіло перед очима (і про все це одразу повідомляли наших). Коли ж почалось бомбардування колони кадирівців на території гольф клубу, то все летіло над нами…

Рашистські гвинтокрили теж літали в буквальному сенсі над нашим домом…

А вночі, якщо не обстріли, то попід вікнами літали ворожі дрони…

Що робили?

Вимикали світло.

Глушили мобільний зв’язок.

Але все одно були перед рашистами як на долоні. Бо мали включати хоча б камін (так, знали, що видно дим, але ж…), адже дитині треба було тепло і хоч якась їжа.

Подій за цей час було багато, але геть коротко.

05.03.22

Зранку до нас у двір увірвались кадирівці на «Уралі». На ходу розбили ворота.

Відразу – стрілянина, крики. Нас з жінкою та дитиною – на коліна, під автомати.

Погрожували, що розстріляють прямо тут на вулиці, бо ми «наводчики» (вікна нашого будинку виходять якраз на гольф клуб).

Потім придумали, що заберуть нас з собою, але при наступі на Київ прикриються нами як «живим щитом».

Валували, що по них прицільно б’ють ЗСУ, і за це має хтось відповісти.

Серед орків був чеченець (старший), два якихось чи удмурта, чи ще хтось з косооких, й двоє росіян.

Тримали нас на вулиці десь дві години. І весь цей час я розповідав, намагався пояснити рашистам що зараз не 1941 рік, «навідники» з землі не дуже й потрібні, бо б’ють їх «Байрактарами». Врешті-решт, навідник не буде топити дровами власний дім, щоб видобути дим. Врятувало нас те, що в будинку не було ані бінокля, ані підзорної труби.  Начебто переконав.

Але поки двоє тримали нас на прицілі, інші грабували (забрали одяг, техніку, продукти, знайшли і забрали всі грошові збереження, навіть гривні з гаманців дістали).

Врешті-решт сказали, що в мене є лише 5 хвилин («на подумать») і зізнатись, де «бандерівці» і де зброя. З мого боку було нерозумно відповісти, що «це запитання з розряду ні про що».

Вони розлютились.

Два рашисти пристебнули до автоматів штик-ножі, і я подумав, що це кінець…

Попрощався з життям і з рідними.

Але тут орки знайшли горілку – і передумали. Забрали все награбоване й пішли: “Скажите спасибо ребенку, так бы мы вас расстреляли… Из дома ни шагу, а то расстрел сразу”.

В будинку прибирати вже не було сенсу, там був жах, виродки все зламали й перевернули.

06.03.22

Забігли наші дорогенькі партизани. Побачили все, почули від нас про вчорашні події, й повідомили про те, що трохи відігнали орків (сили абсолютно нерівні по кількості). У нас було тільки 15 хв, щоб одягтись, взяти документи й вилетіти з дому під їх прикриттям.

От і вся наша історія знайомства зі «злими партизанами», які врятували нам життя. Бо вже наступного дня там почалось абсолютне зло. З того, що нам відомо, – набіги, терор, насильство, вбивства… Але це вже інша історія.

Нашу родину спасло чудо! Дитина! Й наші рідні й самі найдобріші в світі партизани, та Господь Бог!!!!

***

Крім нашої родини, партизани повідомили ще багатьох людей про необхідність негайно залишити свої домівки. Ті, хто встиг евакуюватись, безмежно вдячні партизанам. Низький уклін їм. 

Героям слава!!!

Юридичні новини України