Blog

14.02.2024

Суддя ВС обговорила з адвокатами судову практику 2023 року щодо сімейних спорів в умовах воєнного стану

Чому виїзд матері з дитиною за кордон після початку повномасштабної війни не можна кваліфікувати як зміну місця постійного проживання дитини; чи може суд (та за яких обставин) вирішити спір щодо дитини без висновку органу опіки та піклування; коли суд може не зупиняти провадження у справі, у якій одна зі сторін перебуває в лавах ЗСУ, – ці та інші питання проаналізувала суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак на конференції із сімейного права.

Ольга Ступак зауважила, що, на жаль, під час війни кількість сімейних спорів зростає, водночас ці спори набувають своєї специфіки. Багато сімейних спорів пов’язані з тим, що після початку повномасштабного вторгнення рф до України жінки були змушені виїхати за кордон з дітьми, натомість чоловіки – батьки дітей залишилися в Україні. Тому дуже поширені спори про визначення місця проживання дитини та про встановлення способів участі у вихованні дитини, коли батьки перебувають у різних країнах.

Доповідачка навела постанову Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВС від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19. У ній зроблено висновок, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, вивезена вона до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця проживання дитини. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови в позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

Ольга Ступак акцентувала, що виїзд матері з дитиною за кордон після початку повномасштабної війни не можна кваліфікувати як зміну місця постійного проживання дитини, це тимчасовий виїзд дитини заради її безпеки. Тому юрисдикція для вирішення спорів щодо місця проживання дитини, яка виїхала за кордон через війну, інших сімейних спорів, пов’язаних із правами дитини, залишається за національними судами України.

В ухвалі КЦС ВС від 12 червня 2023 року у справі № 359/2356/21 вирішено процесуальне питання – відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі. Однак важливими є мотиви такої відмови.

Спір про визначення місця проживання дитини розпочався до повномасштабного вторгнення, але розгляд справи затягнувся, дитина виїхала з матір’ю за кордон. У 2023 році суд першої інстанції закрив провадження у справі. Суд вважав, що оскільки дитина за кордоном, то спір не підлягає розгляду українським судом. Касаційний суд погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження. КЦС ВС підтримав позицію, що місце проживання дитини не змінилося і юрисдикція українського суду в цій справі зберігається. Тим більше, зауважила доповідачка, слід пам’ятати, що юрисдикція спору визначається на момент пред’явлення позову.

Ольга Ступак звернула увагу на проблему виконання судових рішень про повернення дитини в країну постійного проживання. В одній зі справ мати просила український суд визначити місце проживання дитини з нею. Однак під час розгляду справи з’ясувалося, що є рішення іноземного суду про повернення дитини в іншу країну, яке не виконується. ОП КЦС ВС у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 вказала, що за таких обставин вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України.

Доповідачка зауважила, що це ситуація, коли мати без згоди батька-іноземця привезла дитину в Україну, бажаючи залишитися тут проживати. Однак іноземні суди дуже швидко реагують на такі конвенційні порушення й негайно ухвалюють рішення про повернення дитини до країни постійного її проживання. За правилами міжнародних конвенцій до такого повернення дитини не можна вирішувати будь-які спори щодо неї. Тому спроба легітимізувати невиконання рішення іноземного суду про повернення дитини в країну місця постійного проживання через отримання рішення українського суду про визначення місця проживання з матір’ю в Україні неможлива.

Також Ольга Ступак звернула увагу, що останнім часом усе більше дітей, які досягли 14-річного віку, звертаються до суду через свого представника. Вона навела постанову ОП КЦС ВС від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22. Неповнолітня дитина через свого представника подала позов про визначення її місця проживання. Однак Верховний Суд вказав, що сама дитина через своїх представників не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами у спорах про визначення її місця проживання, оскільки такі спори є спорами між батьками, при вирішенні яких дитина висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків. Якщо малолітня дитина бажає проживати з одним із батьків, то її інтерес збігатиметься з інтересом одного з батьків, і в такому випадку самостійної вимоги малолітньої дитини немає.

Ще з 2014 року українські суди стикнулися з проблемою неможливості через об’єктивні причини надання сторонами висновку органу опіки та піклування. Після окупації сходу України й АР Крим отримати такий висновок щодо дітей, які перебували на окупованих територіях, стало неможливо. Ситуація значно ускладнилася після повномасштабного вторгнення рф: крім іншого, в багатьох населених пунктах були введені військово-цивільні адміністрації, які не уповноважені видавати відповідні висновки; місця проживання дітей на окупованих територіях фізично обстежити неможливо; неможливо отримати такий висновок, якщо дитина виїхала за кордон, тощо.

Тому в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 ОП КЦС ВС зазначила, що обов’язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, у якій надання ним такого висновку є обов’язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя й означав би порушення положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доповідачка зауважила, що такий підхід може бути застосований не лише до справ щодо визначення місця проживання дитини, але й до інших спорів, які стосуються інтересів дитини.

Ольга Ступак проаналізувала постанову КЦС ВС від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21. Батько дитини, яка виїхала за кордон, просив суд визначити місце проживання дитини з ним в Україні та, зокрема, клопотав про призначення судової психологічної експертизи. КЦС ВС вказав, що призначення експертизи є правом суду, судом не встановлено підстав для задоволення такого клопотання, оскільки у справі наявні інші висновки спеціалістів. Суди обґрунтовано врахували, що на час перебування дитини разом із матір’ю за кордоном виконання такого клопотання може затягнутися на тривалий час.

Крім того, Ольга Ступак навела практику КЦС ВС щодо обов’язку зупинення провадження у справі (зокрема, щодо аліментів та ін.), якщо один з учасників перебуває в лавах ЗСУ. Вона наголосила, що коли відповідач служить у ЗСУ та клопоче про зупинення провадження у справі із цих підстав, у суду немає дискреції відмовити в задоволенні такого клопотання.

Однак необхідно звернути увагу на постанову КЦС ВС від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21. В цій справі в ЗСУ перебував позивач, натомість відповідач клопотав про зупинення провадження. Позивач заперечував проти такого клопотання, просив розглянути справу. КЦС ВС звернув увагу на те, що позивач, присутній у судовому засіданні в залі суду, та його представник заперечували проти зупинення провадження у справі. У касаційній скарзі позивач також наполягав на розгляді апеляційним судом справи за його позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Призваний на військову службу позивач активно брав участь у розгляді справи, наполягав на завершенні її апеляційного перегляду. Дії відповідача, який наполягав на зупиненні провадження у справі з апеляційного перегляду рішення, ухваленого не на його користь, з посиланням на обставини, з ним не пов’язані, не відповідають принципу добросовісності. За таких обставин інститут зупинення провадження у справі не може бути застосований у цій справі на шкоду інтересам позивача, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.

Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Simejni_spori_voen_stan.pdf.

Захід організований Асоціацією адвокатів України.

Верховний Суд

Новини партнерів та ЗМІ