Тенденції вирішення сімейних спорів в огляді позицій ВС та законодавчих ініціатив (березень 2024 року)

15.04.2024

Тенденції вирішення сімейних спорів в огляді позицій ВС та законодавчих ініціатив (березень 2024 року)

У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся тематичний захід, присвячений ключовим правовим новелам, яких зазнала сфера сімейного права за березень 2024 року. Вебінар провела для колег Ольга Михальчук, адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ.

В огляді судової практики лектор розглянула правові позиції Верховного Суду у наступних категоріях сімейних спорів:

1.Спори між батьками щодо виховання, визначення місця проживання та доступу до дітей

Постанова ВС від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23 (провадження № 61-18296св23) (щодо доступу до дитини через забезпечення позову в справі про визначення місця проживання дитини)

Коротко суть справи

Батько звернувся з позовом про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом покладення на матір обов’язку надати йому побачення із сином щонеділі з 11 год 00 хв до 19 год 00 хв без присутності матері. Судом І інстанції в задоволенні заяви відмовлено. Апеляційний суд частково задовольнив заяву про забезпечення позову: зобов’язано надати побачення з малолітнім сином щонеділі з 11 год 00 хв до 19 год 00 хв у присутності матері.

Позиція ВС

Суд правильно врахував предмет спору, який виник між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими вимогами, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Отже, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з’ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати ОСОБА_2, позовним вимогам та належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.

Разом з тим забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).

Постанова ВС від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23) (про позбавлення батьківських прав)

Коротко суть справи 

Батько звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити матір батьківських прав відносно неповнолітнього сина та малолітньої доньки. Рішенням І інстанції позов задоволено; постановою апеляційного суду рішення в частині позбавлення батьківських прав скасовано. ВС залишив постанову апеляційного суду без змін.

Позиція ВС

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов’язками, яке має систематичний та постійних характер; не проявлення інтересу до дитини; особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку).

Вказаний висновок ґрунтується лише на доводах однієї сторони – позивача, батька дітей, наданих ним документів та письмових пояснень сусідів. Відповідач з приводу доводів позивача заслухана не була.

Думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

У справі не встановлено ні винної поведінки матері, ні свідомого нехтування нею своїми обов’язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав.

  1. Спори щодо участі у вихованні

Постанова ВС від 06 березня 2024 року у справі № 758/16329/21 (провадження № 61-15451св23) (про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з онуком)

Коротко суть справи

Шлюб розірвано, між батьками дитини був укладений договір про участь у вихованні дитини, дитина залишилась проживати з матір’ю, батько сплачує аліменти у розмірі 2 500 доларів США. Через неприязні стосунки перешкоджає спілкуванню дідуся з онуком, його участі у вихованні та розвитку.

Позовні вимоги дідуся: зобов’язати матір не чинити перешкоди в спілкуванні з онуком; зустрічі без присутності матері, канікули, дні народження, тощо (графік).

Рішення суду І та апеляційної інстанції: встановлення зустрічей з дитиною щосуботи з 15:00 год. по 18:00 год. у громадських місцях м. Києва у присутності матері.

Позиція ВС

Визначаючи ОСОБА_1 спосіб побачення з онуком за умов бажання дитини та в присутності матері, що відповідає висновку органу опіки та піклування, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно прийняв до уваги положення частини другої статті 159 СК України та врахував, що позивач протягом тривалого часу не бачив дитину та не спілкувався з нею, за цей час дитина відділилась від діда та не може мати з ним стійкого психоемоційного зв’язку і в такому випадку встановлення довірливих стосунків з дитиною має бути поступовим та у присутності близької людини.

Колегія суддів також погоджується з доцільністю визначення місця спілкування діда з дитиною на нейтральній території, якою є громадські місця м. Києва, що також відповідає висновку органу опіки та піклування.

При цьому, визначаючи конкретний графік побачень діда з онуком, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, збільшив у порівнянні з вказаним висновком органу опіки та піклування періодичність таких побачень (з спілкування кожної другої суботи та кожної четвертої неділі місяця на спілкування щосуботи), і таким чином врахувавши інтереси позивача, який прагне спілкуватися з онуком та приймати участь у його вихованні, на підставі  частини шостої статті 19 СК України обґрунтовано частково відступив від рекомендацій, викладених у висновку зазначеного органу.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог позову та запропонованого способу участі діда у спілкуванні із онуком, суди обґрунтовано виходили з їх передчасності та недоцільності на даний час з огляду на вік дитини.

При цьому, на думку колегії суддів Верховного Суду, суд першої інстанції підставно роз’яснив, що сторони не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі позивача у вихованні дитини, з урахуванням вікових змін, особистих відносин, розвитку та потреб дитини, що відповідатиме її інтересам.

3.Спори щодо відібрання дитини за позовом одного з батьків

Постанова ВС від 05 березня 2024 року у справі № 754/1817/22 (провадження № 61-18542св23)

Коротко суть справи

Батько, достовірно знаючи про ухвалене рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з матір’ю, без будь-якої на те правової підстави, без згоди матері вивіз малолітнього сина до Турецької Республіки.

Позиція ВС

Системний аналіз ст. 162 СК України у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для захисту прав позивачки в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

4.Спори щодо поділу спільного майна подружжя

Постанова ВС від 19 березня 2024 року у справі № 125/982/23 (провадження № 61-15431св23) (про поділ спільного сумісного майна подружжя)

Коротко суть справи

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвала районного суду мотивована тим, що у провадженні Барського районного суду Вінницької області перебувала справа № 125/742/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у задоволенні якого рішенням від 26 жовтня 2022 року відмовлено. Районним судом встановлено, що сторони у цій справі і в справі № 125/742/22, за результатами якої ухвалено рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року, є тотожними, предмет позову, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, в обох справах також є тотожним: поділ спільного сумісного майна подружжя з визначенням рівних ідеальних часток щодо об’єкта нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1.

З огляду на зазначене, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про закриття провадження у справі та відхилив доводи апеляційної скарги про те, що предмет позову був змінений у спосіб заміни одних позовних вимог іншими та вилученням деяких із позовних вимог, оскільки збільшення чи зменшення розміру позовних вимог не може вважатися зміною предмета позову як такого, з урахуванням одного і того ж способу захисту.

Позиція ВС

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Постанова ВС від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22 (провадження № 61-11369св23) (про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою та вселення)

Коротко суть справи

Позивач просив:

  • здійснити поділ квартири, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя;
  • визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири;
  • вселити у квартиру;
  • встановити порядок користування квартирою: виділити у користування окремі кімнати, а допоміжні приміщення залишити у спільному користуванні.

Позов задоволено рішенням суду. Постановою ВС рішення змінити в резолютивній частині, виклавши пункти в редакції: «Позов задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право на ½ частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1». Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про вселення та встановлення порядку користування спірною квартирою скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції»

Позиція ВС

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою – у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

У суду першої інстанції не було підстав для зазначення в резолютивній частині рішення про визнання квартири спільною сумісною власністю та про припинення такого режиму щодо цієї квартири.

Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

Новий розгляд в частині вимог: суди не взяли до уваги, що відповідач зазначала про обставини вчинення систематичного та тривалого вчинення домашнього насильства відносно неї та порушення ним правил співжиття під час спільного проживання у квартирі. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, суд зобов`язаний оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій. При цьому права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.

Окрему увагу лектор звернула на Постанову ВС від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23) (справа про зловживання процесуальними правами та недопущення застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов’язку (проходження військової служби).

В огляді законодавства Ольга Михальчук звернула увагу учасників заходу на такі законодавчі ініціативи:

  • Проєкт Закону України від 25.03.2024 року № 11119 «Про внесення змін до статті 158 Сімейного кодексу України щодо належних відповідачів у спорах про оскарження рішень органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї»
  • Проєкт Закону України від 22.03.2024 року № 11108«Про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо вимог до висновку органу опіки та піклування»

Також лектор означила про прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29 березня 2024 року № 345 «Про реалізацію експериментального проекту щодо проведення державної реєстрації шлюбу в електронній формі».

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/bddxwjj5

Новини партнерів та ЗМІ