Blog

04.01.2021

ТОП-5 судових рішень про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката

Питання про відшкодування витрат на правничу допомогу завжди було актуальним, адже суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правову допомогу. При цьому, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Втім, єдина судова практика так і не сформувалась, суди й досі сперечаються, що потрібно враховувати, вирішуючи питання про розподіл судових витрат.

Що враховують суди

Так, варто відзначити, що у справі № 922/445/19 об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв’язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов’язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.

Окрім цього, ВС наголосив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Розглядаючи справу № 922/3706/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду встановив, що заявлена сума не збігається з попередніми розрахунками.

ВС відмовив у стягненні «гонорару успіху» з таких підстав.

Відповідно до ч. 6 статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат у частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Оскільки сума «гонорару успіху» передбачалась п. 2 Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги, що була укладена 01.11.2019, а попередній розрахунок суми судових витрат позивачем було подано разом із позовною заявою 12.11.2019, в якому сума витрат на правничу допомогу була вказана в розмірі 79 287 грн, без суми  «гонорару успіху», тобто позивач при попередньому визначенні витрат однозначно міг передбачити витрати на «гонорар успіху», а розмір витрат разом із «гонораром успіху» істотно перевищує ті, що були заявлені в попередньому розрахунку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у стягненні з відповідача зазначеної суми слід відмовити з підстав недоведеності, що скаржник не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Тож, ВС вирішив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума втрат на правничу допомогу, яка складається з: витрат на написання позовної заяви, подання доказів; аналізу судової практики у справі; надання усних консультацій з вивченням документів; участі у трьох судових засіданнях у справі за розгляд спору в суді першої інстанції.

Оскільки в апеляційному та касаційному суді позивачем було подано лише попередній розрахунок суми судових витрат, без підтвердження їх належними доказами і детальним описом наданих послуг, у Верховного Суду немає підстав для прийняття рішення у цій частині.

У справі № 922/376/20 ВС встановив, що посилання скаржника на те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.

Так, на підтвердження понесених судових втрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції відповідачем подано копію договору про надання правничої допомоги, копію додаткової угоди про надання правничої допомоги, копію акта прийому-передачі виконаних робіт на 7 281,00 грн, копію рахунку платіжного доручення на 7 281, 00 грн та детальний опис робіт. Також відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат на стадії розгляду апеляційної скарги у розмірі 1 644,48 грн, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у вигляді ознайомлення зі справою у суді апеляційної інстанції, складання відзиву на апеляційну скаргу та витрат на направлення поштової кореспонденції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 281,00 грн у суді першої інстанції та в сумі 1 644,48 грн у суді апеляційної інстанції є підтвердженими, а позивачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій на позивача.

У справі № 915/1654/19 КГС ВС погодився із доводами сторони, що подала клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зменшив їх із заявлених 26 500 до 3000 грн. Верховний Суд застосував критерій необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, вказавши, зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у Касаційному господарському суді та тривалість судових засідань.

Варто також відзначити справу № 911/2115/19, в якій КГС ВС нагадав, що нормами процесуального закону не передбачено покладення на третю особу витрат на правничу допомогу адвоката.

Джерело

Юридичні новини України