29 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №342/1560/20 залишив без задоволення касаційну скаргу правопорушника, який посилався на неправомірне стягнення з нього процесуальних витрат.
Місцевий суд ухвалою задовольнив заяви обвинуваченого і представника потерпілого, звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 249 КК на підставі ст. 46 цього Кодексу у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим та закрив кримінальне провадження.
Апеляційний суд ухвалою змінив ухвалу місцевого суду і постановив стягнути з обвинуваченого у дохід держави 9152,64 грн у рахунок процесуальних витрат на проведення інженерно-екологічної експертизи.
У касаційній скарзі фігурант зазначав, що апеляційний суд неправомірно стягнув з нього процесуальні витрати, оскільки, на його думку, вони підлягають компенсації за рахунок коштів, які за цільовим призначенням виділяються експертній установі з Державного бюджету України. Оскільки кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв’язку з його примиренням з потерпілим, а також докази у справі та її обставини не досліджувалися, то відсутні підстави для сплати ним вказаних процесуальних витрат.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 р. у справі №598/1781/17, відповідно до якого питання розподілу процесуальних витрат може вирішуватись не тільки у формі обвинувального вироку суду, а й ухвали.
Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою. Пунктом 3 ч. 1 ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона.
Твердження скаржника в касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції його посилань на позицію Верховного Суду в ухвалі від 25 червня 2018 р. у справі №758/2420/17 про те, що рішення апеляційного суду не могло бути прийняте у формі ухвали, є невмотивованими, адже зазначена ухвала (в якій суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду та вказав, що, оскільки місцевим судом не було ухвалено обвинувального вироку, а постановлено ухвалу, то цим судом правильно відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК вирішено питання щодо процесуальних витрат) була постановлена до рішення Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 р., в якому міститься висновок про те, що КПК не обмежує процесуальної форми вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат виключно обвинувальним вироком.