При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичних осіб до селищної ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
Суть цієї справи полягає у тому, що рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Представник позивачів, не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Однак, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою апеляційну скаргу залишив без руху, зазначивши, що скаржник не вказав в апеляційній скарзі дату отримання повного тексту рішення суду першої інстанції. Способом усунення виявленого недоліку в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції визначив подання до суду апеляційної скарги із зазначенням у ній дати отримання копії повного судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується із наданням доказів, які це підтверджують, за наявності.
Усуваючи недоліки апеляційної скарги, позивачі зазначили, що копію оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції отримано на електронну пошту. Проте, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою повернув апеляційну скаргу позивачам без розгляду, зазначивши, що запропонований судом спосіб усунення недоліку апеляційної скарги фактично не було виконано, оскільки зазначення представником позивачів в апеляційній скарзі про те, що копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції ним отримано на його електронну пошту не може вважати фактом виконання ним вимог пункту 8 частини другої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).
Не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, представник позивачів подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої зазначив, що оскаржуване судове рішення прийнято з неправильним застосуванням статей 296, 298 КАС України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання неповажними причин пропуску строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги.
Верховний Суд погодився з такими доводами касаційної скарги та задовольнив її, ухвалу суду апеляційної інстанції скасував та направив справу для продовження розгляду до цього суду.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що вимога пункту 8 частини другої статті 296 КАС України щодо зазначення в апеляційній скарзі дати отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, спрямована на з`ясування судом апеляційної інстанції, чи дотримано особою, яка подала апеляційну скаргу, встановленого частиною першою статті 295 КАС України строку на апеляційне оскарження, як обов`язкової передумови відкриття апеляційного провадження.
Зазначене вбачається із системного зв`язку норм пункту 8 частини другої статті 296, частини третьої статті 298 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Так, відповідно до частини третьої статті 298 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а в певних випадках і для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Оскільки представник позивачів зазначив дату, коли він ознайомився із рішенням суду першої інстанції, направленим на його електронну адресу, та надав відповідні докази (роздруківки), крім того, вказав, що зміг з ним ознайомитися з використанням Єдиного державного реєстру судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вимога пункту 8 частини другої статті 296 КАС України фактично ним була виконана. Недолік апеляційної скарги щодо надання її нової редакції із зазначенням дати отримання копії рішення суду першої інстанції та копій доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів представник позивачів усунув у встановлений в ухвалі строк.
За таких підстав суд касаційної інстанції зауважив, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції перешкоджає праву особи на судовий захист від дій та рішень суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, що є завданням адміністративного суду згідно зі статтею 2 КАС України, та позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, а тому вона підлягає скасуванню.
Верховний Суд звернув увагу на те, що однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи.
При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.
Постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21 (адміністративне провадження №К/9901/18182/21) – за посиланням.