Blog

20.02.2024

Вирішуючи спір про поділ майна, слід установити обсяг спільного нажитого майна, з’ясувати час/джерела його придбання

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

На обґрунтування позову зазначала, що 10 січня 2016 року вона почала проживати з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство, а 27 вересня 2018 року зареєструвала з ним шлюб, у якому 03 квітня 2019 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1.

На момент оформлення договору купівлі-продажу квартири їй виповнилось 25 років та вона звернулась до територіального підрозділу ДМС у м. Херсон для отримання паспорту громадянина України нового зразку у формі ID-картки, тому не заперечувала проти оформлення договору купівлі-продажу квартири на відповідача, незважаючи на те, що на придбання нерухомості були витрачені її особисті кошти. Крім того, всі свої кошти вона в подальшому витрачала на облаштування придбаної квартири. За час спільного проживання відповідач не мав постійного доходу та роботи.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції:

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, позов задоволено частково.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира придбана у період перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 в рівних частках.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:

У травні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у  постанові   Верховного  Суду  України  від  24  травня  2017  року  в  справі № 6-843цс17 та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року в справі № 711/5108/17, від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц, від 08 грудня 2022 року в справі № 522/3586/21, від 25 січня 2023 року в справі № 756/10871/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ще до укладення шлюбу із ОСОБА_1 він уклав попередній договір купівлі-продажу квартири, на виконання якого 14 грудня 2017 року сплатив 1 067 610,00 грн в рахунок оплати забезпечувального платежу за кошти, які належали йому на праві особистої приватної власності.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання вказаної квартири як особистою приватною власністю позивача, так і спільним майном подружжя.

Позиція Верховного Суду:

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з’ясувати час та джерела його придбання.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, суди виходили з того, що 03 квітня 2019 року, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказана квартира придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, які були сплачені за попереднім договором від 13 грудня 2017 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами.

За умовами пункту 2.3 договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2019 року ОСОБА_2 сплатив 1 067 610,00 грн у якості забезпечувального платежу, що становить 100% вартості квартири, на підставі попереднього договору від 13 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.1. попереднього договору купівлі-продажу квартири № 118/П31 від 13 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дінеро Актив», від імені якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Клермон Фінанс», та ОСОБА_2 зобов’язалися в строки, визначені пунктом 1.2. попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу спірної квартири.

Для забезпечення виконання свого зобов’язання щодо укладання основного договору ОСОБА_2 сплачує товариству забезпечувальний платіж в розмірі 1 067 610,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дінеро Актив» до 15 грудня 2017 року включно (пункти 4.1.-4.3. договору).

Згідно з пунктом 4.7.1. попереднього договору у разі несплати ОСОБА_2 забезпечувального платежу в строк та у розмірі, що передбачені пунктом 4.3. договору, цей попередній договір автоматично припиняє свою дію на другий календарний день після спливу строку сплати забезпечувального платежу.

Оскільки грошові кошти за спірну квартиру у передбаченому попереднім договором розмірі були внесені ОСОБА_2 у повному об’ємі ще до укладення шлюбу, здійснення у період шлюбу лише оформлення права власності на квартиру за позивачем в силу статті 57 СК України не є підставою для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Висновок:

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалено нове судове рішення, витрати ОСОБА_2 на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 21 394,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь.

Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 760/27368/21 – http://tinyurl.com/mryy78v2

Джерело

Новини партнерів та ЗМІ