За яких умов викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло: позиція ВС

06.10.2021

За яких умов викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло: позиція ВС

Викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо обвинувачений, який орендував одну кімнату у двокімнатній квартирі, таємно заволодів чужим майном з іншої кімнати, що була зачинена власником та доступу до якої він не мав відповідно до умов договору оренди. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу №607/24977/19.

Обставини справи
 
16 липня 2019 року, знаходячись на зупинці громадського транспорту у Тернополі, шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру здійснити його, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого та з місця злочину зник, спричинивши матеріальну шкоду останньому на загальну  суму 1623, 75 грн.
 
Крім того, у період з 1 до 21 липня 2019 року, у засудженого під час винаймання у власника однієї із кімнат виник умисел на заволодінням майном, яке зберігалось в зачиненій кімнаті та до якої чоловік доступу не мав. Реалізуючи свій злочинний умисел, засуджений шляхом підбору ключа проник у кімнату, яка була зачинена власником квартири, та викрав майно, яке належить потерпілій, спричинивши останній матеріальної шкоди на загальну суму 21 356, 28 грн.
 
Крім того, органом досудового розслідування обвинувачувався у тому, що 25 липня 2019 року, перебуваючи в домоволодінні, під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав особі ударів руками, внаслідок чого спричинив останній легкі тілесні ушкодження.
 
Вироком Тернопільського  міськрайонного суду Тернопільської області від 3 квітня 2020 року чоловіка визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
 
Цим же вироком засуджено за: ч. 2 ст. 190 КК України (Шахрайство) до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка) до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення.
 
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
 
У касаційній скарзі захисник ставив питання про скасування ухвали Тернопільського апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На думку захисника, судами порушено положення статей 334, 377, 404 КПК України, у зв`язку з тим, що вони вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки в обвинувальному акті була відсутня така кваліфікуюча ознака за епізодом крадіжки, як повторність. Крім того, вважав, що кваліфікація дій за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та невірною, оскільки відсутня така кваліфікуюча ознака крадіжки, як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому, з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.
 
Позиція ККС: залишено без зміни вказані судові рішення.
 
Суд вказав, що посилання захисника у касаційній скарзі на незгоду з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
 
Як убачається з наявного в матеріалах кримінального провадження обвинувального акта щодо чоловіка, останній обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме: у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням в житло.
 
Тобто викладене в обвинувальному акті обвинувачення містить кваліфікуючу ознаку складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України  – повторність. Порушень вимог ст. 337 КПК України щодо меж судового розгляду не встановлено.
 
Суд вказав, що також є необґрунтованими і доводи касаційної скарги захисника щодо невірної кваліфікації дій обвинуваченого саме за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки, на його думку, у засудженого відсутня така кваліфікуюча ознака, як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому. Так, судами було встановлено, що потерпіла під час судового засідання зазначила про те, що засуджений орендував одну кімнату в двокімнатній квартирі, інша кімната мала двері з замком і була зачинена на ключ, доступ до неї засудженого був обмеженим і це було обумовлено з останнім під час укладення договору оренди. Крім того, потерпілою був схований ключ від цієї зачиненої кімнати та про його місце знаходження засуджений не був повідомлений.
 
Всі доводи щодо незаконності засудження особи, в тому числі щодо істотних порушень вимог КПК України, які аналогічні доводам апеляційної скарги захисника, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
 
Суд вказав, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
 
Новини партнерів та ЗМІ